Діти - дітям війни

Спогади дітей війни про події 1939-1945рр.

Лаблюк Софія Андріївна народилася 11.10.1926 р в м.Маріуполь. В сім’ї було 4 дітей. Коли почалася війна тата забрали на війну, залишилася мати з 4 дітьми. Мати та діти війну пережили. Мати померла в 1947р. Як розпочалася війна мені було 15 років, тому війну я пам’ятаю дуже добре. Під час війни українські родини не мали що їсти, діти та всі інші голодували. Робили з трави та зерняток пшениці паляниці, якими потім ділилися. Після війни здобула професію бухгалтера і працювала до пенсії по професії. Дуже важко було жити у роки війни. У дітей забирали батьків, дідусів на війну. Після війни люди почали відбудовувати свої будинки, отримувати освіту, працювати. Вийшла заміж після війни.

Апостол Арсен Андрійович народився в с.Закупне. Батько працював комбайнером, а мати була неосвіченою, тому точної дати народження Арсена немає. Арсен Андрійович до війни працював трактористом. У 1941 році був призваний воєнкоматом і відправлений на війну. Ще відомо, що брав участь у боях а Івано-Франківщині, де і був важко поранений. Похований у братській могилі разом з іншими воїнами. Про його смерть сповістили повісткою. Листів додому не писав. Пішовши на війну він залишив дружину та сина вдома. З війни не повернувся…

Сілецький Микола Петрович народився далекого 1944 року у селі Вербишна Городоцького району за рік до закінчення  війни, яка принесла людям багато горя та велику розруху.
"Я був ще дуже маленький, але пам'ятаю розповіді батьків та старших людей, які пережили цей жах війни. Всіх мужчин забрали до війська, тож у селі залишились лише жінки з дітьми та старі люди. Жінки працювали дуже важко і за себе і за чоловіків, під гуркіт гармат у сусідніх селах, щоб прогодувати своїх дітей, тому що пам'ятали жахіття 1933-1934 року, коли ївши юшку зварену на цибулині вважалися багатшими, коли голод косив людей немов травинки. На щастя наше село знаходилося далеко від дороги, у полях, тому німці пройшли через село лише раз,, коли відступали і великої шкоди не завдали, і нікого не чіпали, лише набрали харчів, але люди змушені були віддати харчі, щоб залишитися живими. Людям жилося дуже важко, не вистачало їжі та й одягу бракувало, діти ходили босоніж. Мій батько Сілецький Петро Йосипович теж воював та у 1943 був важко поранений, а після шпиталю був комісований.
Тоді люди думали лише щоб був спокій ї мир на землі та мріяли про добробут, злагоду та благополуччя своїх дітей, рідних та близьких. Мріяли щоб не було чути як розриваються бомби та стріляють гармати, люди втомилися отримувати похоронки. Дитинство моє було не таке як сьогодні у вас, але я вдячний долі та батькам, що воно в мене було. Бажаю вам мирного неба над головою, щастя, здоров’я та благополуччя, щоб ви ніколи не знали, що таке голод та війна."

Фотозвіт